Дивідендна політика корпорацій

Запам’ятайте, що дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі.

Студенти повинні знати, що дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво компанії у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

 Зверніть увагу на те, що оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестуєтъся з метою максимізації доходів власників.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

- виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

- визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

- узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

- вибір найсприятливого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

- оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом корпорації.   

Запам’ятайте, що дивіденди можуть виплачуватись в таких формах:

- грошова;

- негрошова;

- змішана форма;

- приховані дивіденди.

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав.

Приховані виплати дивідендів здійснюються безпосередньо на користь власників корпорації або на користь так званих пов'язаних, або афільованих, осіб.

Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теоретичні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:

· залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;

· метод стабільних дивідендів;

·  метод гнучкої дивідендної політики;

· метод стійкого приросту дивідендів;

· метод стабільної та бонусної частини.

Залишковий метод ґрунтується на теоретичних висновках М. Міллера та Ф. Модельяні, згідно з яким за джерела фінансування корпорації насамперед слід використовувати її прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чисто­го прибутку, що залишилася після здійснення всіх необхідних реінвестицій.

Метод гнучкої дивідендної політики ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди.

Метод стійкого приросту дивідендів ґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті прирос­ту до розміру дивідендів у попередні роки.

Методика фіксованих дивідендних виплат.

Ця політика передбачає регулярну виплату на акцію в незмінному розмірі протягом тривалого часу.

Методика виплати гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів.

Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, однак періодично (у разі успішної діяльності) акціонерам виплачуються екстра-дивіденди.

Методика виплати дивідендів акціями.

При цій формі розрахунків акціонери отримують замість грошей додатковий пакет акцій.

Контрольні питання:

    1. У чому полягає необхідність оцінки вартості капіталу?

2. Дайте характеристику принципам оцінки вартості компанії.

3. Приведіть характеристику оцінки вартості компанії з використанням дохідного підходу.

4. Як застосовуються показники середньозваженої вартості капіталу і граничної вартості капіталу?

5. У чому полягає сутність майнового підходу оцінки вартості корпорації?

6. Наведіть сутність ринкового підходу оцінки вартості корпорації.

7. У яких формах можуть виплачуватися дивіденди?

8. Дайте характеристику інструментам й методам дивідендної політики.

 

 

ТЕМА 9. ЗВИЧАЙНІ АКЦІЇ І ДОВГОСТРОКОВА ЗАБОРГОВАНІСТЬ

9.1. Сутність і склад акціонерного капіталу

9.2. Фінансування корпорацій за рахунок довгострокової заборгованості

Показники, що використовуються для оцінки цінних паперів

Рекомендована література

1, 5, 8, 6, 10, 12, 14, 15, 16, 17, 22, 24, ,28, 27, 31, 32, 34, 35, 38, 41, 42, 44, 45