Періодизація античної державності та права північнопричорноморського регіону

ПРАВО АНТИЧНИХ ДЕРЖАВ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

(VІІ ст. до н.е. – VІ ст. н.е.)

На жаль сучасна історико-правова наука до цього часу має суттєві лакуни у висвітленні бодай основних рис права рабовласницьких міст-держав, що розташовувалися в Північному Причорномор’ї близько двох тисяч років тому, в той час, як ці питання вбачаються одними з фундаментальних з точки зору розуміння процесу складання підмурку нинішньої правової системи нашої держави.

Вузька джерельна база. Хоча насправді існує достатня кількість різноманітних джерел, які дозволяють всебічно висвітлити особливості державно-правового розвитку народів, що проживали на території сучасної України понад дві тисячі років тому.

Періодизація античної державності та права північнопричорноморського регіону

В еволюції античних держав Північного Причорномор’я та їхніх правових систем з певною часткою умовності можна визначити кілька великих періодів:

1. Архаїчний період – час колонізації і виникнення грецьких поселень на півдні сучасної території України, закладення основ правових систем античних держав (середина VІІ – перша чверть V ст. до н.е.). Найголовнішим підсумком цього періоду було виникнення та становлення у Північному Причорномор’ї полісної соціально-політичної організації класичного типу.

2. Класичний період розвитку античної державності та права у Північному Причорномор’ї (друга чверть V – третя чверть ІV ст. до н.е.). У державно-правовому розвитку окремих полісів починають спостерігатися власні специфічні риси у формі державного правління, формі державного устрою тощо. Так, якщо в Ольвії встановився тиранічний політичний режим, Херсонес переживає період становлення та розвитку як самостійної полісної держави, то у Східному Криму, навпаки, почався процес об’єднання автономних до того центрів у сімахію, на чолі з жерцями пантікапейського храму Аполлона. В другій чверті V ст. до н.е. владу в цьому надполісному об’єднанні захопив Спарток, який розпочав приєднання до своєї держави територій на сучасному Керченському та Таманському півостровах. Ця діяльність була продовжена його нащадками, що врешті решт призвело до появи в північно-східному районі Північного Причорномор’я територіальної Боспорської держави з монархічною формою правління.

3. Елліністичний період (остання третина ІV – середина І ст. до н.е.). Тут формуються та розвиваються порівняно великі територіальні державні утворення з центром, у який переріс найрозвиненіший поліс того чи іншого району. Причому, якщо в Ольвії та Херсонесі на чолі державного управління перебували демократично налаштовані представники громадянських общин, то на Боспорі, де наприкінці V ст. до н.е. до влади прийшли тирани, існувала монархічна система управління, яка за своїми головними ознаками була близька, але не тотожна елліністичним монархіям того часу. Ніконій та Тіра продовжували існувати як невеликі міста-держави, хоча останнім часом з'явилися підстави припускати, що в елліністичний період вони могли об'єднатися в єдину територіальну державу.

4. «Римський» період – час активних контактів античних держав Північного Причорномор’я з Римською імперією, певного впливу римського права (друга пол. І ст. до н.е. – третя чверть ІІІ ст. н.е.). Але, якщо в Тірі, Ольвії та Херсонесі дислокувалися римські війська, то на Боспорі римських гарнізонів не було, хоча він залишався союзною Риму державою, внаслідок чого його правителі затверджувалися на престолі в столиці імперії. Усі держави Північного Причорномор'я сплачували імперії трибут, як Боспорське царство, або, як це було в Херсонесі, утримували на свій кошт римські гарнізони.

5. Пізньоантичний період – час змін в античних державах та праві Північного Причорномор’я, пов’язаних з соціально-економічною та політичною кризою Римської імперії, а також варварськими навалами – “готськими” або “скіфськими” війнами (кінець ІІІ – перша половина VІ ст.). У третій чверті III ст. внаслідок варварських навал Тіра та Ольвія припинили своє існування, як античні держави, а їхню територію було включено до складу ранньодержавного поліетнічного утворення, на чолі якого стояли готи. На відміну від цього Херсонес, який залишився осторонь головних напрямків пересування варварських загонів, продовжував бути головним форпостом Східно-Римської імперії у Тавриці. На Боспорі внаслідок руйнації системи сільськогосподарських поселень, де переважно жили військові поселенці, під час варварських навал наприкінці 60-х років ІІІ ст. більшість населення стала мешкати в містах, які в IV—V ст. підпали під військово-політичний протекторат соціальної верхівки гунів. На відміну від Херсонеса, що підтримував сталі зв'язки з Візантійською імперією, тут весь час поглиблювалися кризові явища і в пізньоантичний період Боспор являв собою дуже аморфне державне утворення, яке складалося з повною мірою відокремлених один від одного територіально-господарських районів, об'єднаних переважно номінальне. Причому, незважаючи на періодичне входження до складу Візантії, її вплив тут не був визначальним. У житті населених пунктів на території колись квітучої античної держави все помітнішу роль почали грати вихідці із середовища варварських народів, які становили досить помітний відсоток у складі населення, зокрема Пантікапея.